Повітряна тривога, вибухи та перебування в укритті можуть спричинити у дитини сильний страх, істерику або замкнутість. Психологи радять батькам не заперечувати небезпеку, а допомогти дитині впоратися з емоціями та повернути відчуття контролю.
Фахівчині ГО «Центр психологічної допомоги “Конфіденс”» Аліна Смірнова та Світлана Побережник пояснюють, що реакція на обстріли значною мірою залежить від віку. Дошкільнята можуть плакати, проситися на руки, прокидатися вночі з криком або частіше влаштовувати істерики.
У молодших школярів сильний стрес нерідко проявляється дратівливістю, погіршенням апетиту, головним болем, болем у животі чи висипаннями. Дитина також може постійно повертатися до розмов про вибухи та ставити одні й ті самі запитання.
Підлітки часто приховують страх інакше. Вони можуть замикатися в собі, ставати агресивними, демонструвати байдужість або вдаватися до ризикованої поведінки. Зовнішній спокій у такому віці не обов’язково означає, що дитина справді не боїться.
Одна з поширених помилок дорослих — відповідати на страх словами «Не бійся» або «Нічого страшного». Під час реальної небезпеки такі фрази не допомагають, а дають дитині зрозуміти, що її почуття нібито неправильні.
Не слід також соромити дитину словами «Ти вже великий, не плач», вимагати негайно заспокоїтися або перевантажувати подробицями про обстріл. Водночас дорослому бажано не демонструвати перед дитиною неконтрольовану паніку.
Натомість психологині радять прямо назвати те, що відчуває дитина: «Я бачу, що тобі страшно». Після цього можна додати: «Я поруч» і коротко пояснити подальші дії: «Зараз ми йдемо в укриття, щоб захистити себе».
Якщо дитина запитує, чи не загине вона або її батьки, психологи не радять обіцяти те, чого дорослий не може гарантувати. Краще пояснити, що війна справді небезпечна, тому родина реагує на повітряні тривоги, йде в укриття та виконує правила безпеки.
Допомогти впоратися зі страхом можуть прості вправи, які перемикають увагу на тіло та навколишній простір. Для дошкільнят підійде гра в «повітряну кульку»: дитина робить глибокий вдих, а потім повільно видихає, ніби надуває кульку. Так само можна запропонувати їй уявити, що вона задуває свічку.
Ще один варіант — попросити знайти навколо три червоні або три круглі предмети. Малювання, ліплення та обійми, якщо дитина їх хоче, також можуть допомогти знизити напруження.
Для дітей 6–10 років психологині пропонують вправу «5-4-3-2-1». Потрібно назвати п’ять речей, які дитина бачить, чотири, яких може торкнутися, три звуки, які чує, два запахи та один смак.
Старшим дітям можна запропонувати «дихання по квадрату»: вдих, затримка дихання, видих і ще одна затримка, кожен етап триває по чотири секунди. Допомогти також можуть щоденник емоцій і нескладна фізична активність в укритті, наприклад присідання або розтяжка.
Якщо дитина вже плаче, кричить або панікує, довгі пояснення навряд чи допоможуть. Дорослому радять самому зробити кілька повільних вдихів, опуститися до рівня очей дитини та говорити коротко й спокійно.
Якщо дитина не заперечує проти фізичного контакту, її можна обійняти або взяти за руку. Потім запропонувати разом повільно подихати, порахувати предмети чи виконати іншу просту вправу. Кричати у відповідь, соромити або наказувати «взяти себе в руки» не слід.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover